Соціальний педагог

Змінювати звички вкрай непросто, та результат вартий цих зусиль

Вправи на усвідомленість – чудовий інструмент для боротьби зі стресом та його наслідками, адже їх можна використовувати де б ви не були. Ба більше, їх можна вигадувати – новій й нові, що б вас не оточувало. Головне — навчитися перемикати увагу.

Давайте пригадаємо, навіщо взагалі тренувати усвідомленість.

Коли емоції б’ють через край, наші лобові частки мозку вперто відмовляються працювати. Через це нам важко зосередитися, ми гальмуємо, пропускаємо повз вуха слова оточуючих, а думки носяться в голові, мов шалені, але геть там не затримуються. Згодом вмикається режим «автопілот» і ми просто існуємо.

Повертаючи свідомість і тіло назад у момент тут-і-зараз, ми даємо мозку простір для заспокоєння та концентрації. Спробуйте цю вправу просто під час прогулянки парком. До речі, ви помітили, який гарний зараз жовтень?

«Ментальне здоров’я — це…»

До Всесвітнього дня ментального здоров’я українська ілюстраторка Ольга Дегтярьова створила цикл постерів для програми «Ти як?»

Охоче ділимося з вами, аби кожен міг відповісти собі на питання — «Що таке ментальне здоров’я та як я можу покращити свій стан?» А тим часом Ольга вже працює над продовженням циклу ілюстрацій.

Тож що таке ментальне здоров’я для вас?

Як не помилитися у виборі професії?

 

 

    Одним із найважливіших кроків у житті є вибір професії. Від того, яким буде твій вибір залежить, як складеться подальше життя та як ти в ньому будеш себе почувати.

    Для прийняття правильного рішення при виборі професії необхідно враховувати ряд факторів – власні побажання, психологічні особливості та можливості й потреби ринку праці.

    Існує формула вибору професії, яка поєднує наступні компоненти: «хочу» - «можу» - «треба».

     Хочу: твої прагнення (бажання, інтереси, схильності, ідеали);

    Можу: твої можливості (стан здоров'я, здібності, рівень знань, характер,

темперамент);

    Треба: стан ринку праці, соціально-економічні проблеми в регіоні.

                                   Зона оптимального вибору (ЗОВ).

     Потрібно зіставити свої бажання із реальними можливостями і потребами на сучасному ринку праці. Наприклад у майбутньому ти бачиш себе дантистом. Робота, як то кажуть "не вагони розвантажувати" і за неї гарно платять. Та чи замислювалися ти при цьому над тим, чи зможуть твої руки працювати як руки ювеліра і чи зможеш ти відстояти у конкурентів своє місце у світі стоматологічних послуг?

     Отже, потрібно чітко усвідомлювати, що умова оптимального вибору професії знаходиться у центрі перехрестя 3-х складових Хочу – Можу – Треба. 

     Вибір професії – це складний і відповідальний крок у житті кожного, тому його потрібно робити свідомо й обдумано. Досягнути своєї мети допоможе детальний алгоритм цього вибору, який передбачає наступні кроки:

Крок 1

Подумай, що тебе цікавить у житті, до чого ти прагнеш, чим тобі подобається займатися, що б ти хотів робити, які професії тобі подобаються, які умови праці тебе приваблюють, що ти хотів би отримувати від своєї майбутньої професії? Давши відповідь на ці питання, ти зробиш перший крок до правильного, свідомого вибору професії.

Крок 2

Якщо ти не можеш визначити професії, які тобі подобаються, тоді уважно вивчи класифікацію професій за предметом, метою, знаряддями і умовами праці.

Крок 3

Визнач свій професійний тип та відповідне професійне середовище, яке тобі підходить найкраще, та узгодь його з професіями, які ти визначив для себе в попередньому кроці.

Крок 4

 

Вивчи свої професійні інтереси і нахили, мотиви вибору професії, скориставшись методиками Карта інтересів, ДДО, ПДО, Мотиви вибору професії і співстав їх з професіями, які тобою були визначені в попередніх кроках. Якщо там були професії, які не співпали з твоїми інтересами і нахилами, то викресли їх зі свого списку, залишивши тільки ті, які потрібно поглиблено вивчити.

Крок 5

Вивчи детально описи відібраних професій; поговори, якщо є можливість, з представниками цих професій та з’ясуй, в чому зміст їхньої праці, чим вони їм подобаються. Познайомся з характером і умовами їх праці, поцікався, де вони отримували цю професію і які реальні можливості працевлаштування за ними. Спробуй, випробувати себе в цих професіях, хоча би в змодельованих професійних ситуаціях.

Крок 6

Склади перелік вимог, які висувають визначені тобою професії до людини, до її психофізіологічних і фізичних якостей та запиши. Визнач, наскільки всі записані тобою вимоги важливі – можливо, є менш важливі вимоги, які, за великим рахунком, можна і не враховувати.

Крок 7

Вивчи самого себе якомога глибше, тобто визнач свої задатки, здібності, темперамент, риси характеру, вольові якості, трудові навички (за результатами вивчення шкільних предметів та занять у гуртках, секціях тощо); визнач свій фізичний розвиток і стан здоров’я.

Крок 8

Дізнайся в центрах зайнятості про професії та спеціальності, які потрібні на ринку праці сьогодні та реальне працевлаштування за спеціальностями, які ти визначив для себе, та визнач бажаний рівень професійної підготовки за ними.

Крок 9

Оціни свою відповідність вимогам кожної з професій, які ти визначив і проаналізував: чи розвинені в тебе професійні якості, чи відповідають твої здібності, психологічні особливості, стан здоров’я вимогам професій, які ти хотів би обрати. Визнач, яка професія із всього списку найбільше тобі підходить за всіма пунктами вимог.

Крок 10

Визнач, які труднощі, перешкоди, помилки можуть виникнути при досягненні твоєї професії.

Крок 11

Визнач основні практичні кроки до успіху: у якому навчальному закладі ти можеш отримати професійну освіту, як розвивати у собі професійно важливі якості, як можна отримати практичний досвід роботи за “своєю” спеціальністю (займатись у відповідних гуртках, секціях, МАН тощо), як підвищити свою професійну майстерність та конкурентоспроможність на ринку праці.

Крок 12

 

Перед тим, як прийняти остаточне рішення, не забудь порадитися також із батьками, рідними, друзями, вчителями, психологом, профконсультантом та іншими дорослими, які добре знають тебе.

8 основних помилок при виборі професії

 Чого робити не варто...

 

1. Обирати професію, не маючи про неї достовірної інформації.

Більшість молодих людей, які розмірковують про подальші освітні плани або про працевлаштування, взагалі дуже мало поінформовані про те, які бувають професії, й чим займаються їхні представники. У результаті молоді люди опиняються в ситуації вибору кота в мішку.

Аналізуючи, чи підходить тобі та або інша професія потрібно, в першу чергу, знайти інформацію про те, як, власне, складається типовий робочий день її представників, скільки часу та на яку конкретно діяльність вони витрачають. Сутність не в назві професії, а в тому, що саме й у яких умовах потрібно буде робити.

Важливо замислитися й над такими питаннями. Які вимоги професія пред'являє до здібностей людини й які протипоказання має, який рівень підготовки необхідний для оволодіння нею, де її можна здобути, чи дає вона перспективи кар'єрного росту та з чим саме вони пов'язані, чи затребувана професія на ринку праці.

2. Орієнтуватися тільки на такі ознаки, як престижність і/або прибутковість.

Розповсюджена омана полягає в тому, щоб розглядати престижну професію саму по собі в якості джерела доходу -  ніби гроші дістаються просто за те, що людина нею володіє. Тут потрібно розуміти наступне.

По-перше, оплачується не професія, а посада, тобто виконання конкретних функцій у тій або іншій організації. Звичайно, потенційний рівень прибутковості в різних сферах діяльності різниться, але справа тут, насамперед, не в професії як такій, а в місці роботи людини, її статусі, рівні майстерності, балансі попиту та пропозиції на ринку праці.

По-друге, ті професії, що сприймаються як престижні, насправді далеко не обов'язково найприбутковіші. Адже бажаючих займатися ними звичайно виявляється набагато більше, ніж реально потрібно. Так, наприклад, середній рівень доходів кваліфікованих робітників в останні роки є вищим, ніж у економістів або юристів, однак порівняйте конкурси на навчання  за цими спеціальностями...

Крім того, саме поняття «престижність» досить відносне: воно залежить від кола спілкування (в очах різних людей престижними виглядають зовсім різні види праці) і досить швидко змінюється.

3. Ставити знак рівності між професією та навчальним предметом.

Розповсюджена омана школярів, а часом і студентів, полягає в тому, щоб фактично поставити знак рівності між навчальним предметом і якоюсь сферою професійної діяльності, міркуючи за принципом: «подобається література, то буду літератором». Але що це за професія така, дозвольте запитати? Автор художньої літератури, чи що? Звичайно, в цілому можливий і такий варіант, але куди частіше мова йде про безліч інших видів професійної діяльності. Можна бути редактором, коректором, викладачем мови та літератури, перекладачем, науковим співробітником в галузі філології й т. д. Все це різні професії, і діяльність їхніх представників не дуже схожа на ту, яку виконують школярі на уроках літератури.

Це міркування стосується й інших навчальних предметів. Вони є не професіями, а певними сферами знань, основи яких потрібно опанувати, у тому числі й для професійного становлення.

4. Переносити ставлення до людини, представника певної професії, на професію як таку.

Якщо нам подобається або не подобається конкретна людина, це ні в якій мірі не є характеристикою її спеціальності й не свідчить про те, що й нам варто нею займатися. «Гарна людина» - це не професія. Звичайно, на неї хочеться бути схожим, але стосується це особистісних якостей і загального ставлення до праці, а не підмінює здатності до конкретного виду діяльності.

А якщо, навпаки, нам зустрівся хтось неприємний, відразливий? Часом це може відвернути й від його професії: «Не хочу бути на нього схожим». Але, погодьтеся, за тих самих обставин можливий і протилежний висновок: «Стану гарним представником цієї професії, а не таким, як він»!

Тож  висновок про те, як на кого реагувати, а також відповідальність за професійний вибір однаково залишаються за вами.

5. Вибирати професію «за компанію».

По суті, за цією позицією стоїть відхід від особистої відповідальності за ухвалення рішення. Але іноді, до речі, такий вибір може виявитися успішним - адже в компанії найчастіше збираються люди, здатності й інтереси яких у значній мірі збігаються. Однак це саме елемент везіння-невдачі, а не наслідок усвідомленого й осмисленого рішення.

6. Підмінювати вибір професії вибором рівня освіти або місця її здобуття.

Більш виправданою є позиція, коли людина спочатку вирішує, чим би вона хотіла займатися, а потім розглядає можливі варіанти одержання конкретної професії, а не виходить з бажання вчитися в певному місці або просто одержати вищу освіту як таку, не важливо за якою спеціальністю.

Якщо абітурієнт, бажаючи опанувати певною професією, не зміг вступити на навчання саме туди, куди хотів споконвічно, логічніше зберегти вірність професії та пошукати інші варіанти її отримання. Наприклад, піти отримувати не вищу, а середню фахову освіту, маючи на увазі, що в перспективі буде можливість продовжити навчання й у виші. Це краще, ніж вступати на свідомо нецікаву для себе спеціальність, нехай навіть і в престижному університеті.

7. Ігнорувати власні здатності й інтереси.

Робити своєю професією доцільно те, що подобається й що добре виходить. Звичайно, це звучить банально, однак дуже часто на це не звертають уваги.

Іноді люди вважають це взагалі неважливим (буду робити що завгодно, аби тільки добре платили). Але людина не зможе досягти високих результатів у тій роботі, яка не відповідає її індивідуальним особливостям або просто неприємна. Крім того, навряд чи така людина буде відчувати себе щасливою, розуміючи, що вона «викидає з життя» величезну кількість часу й сил в обмін на гроші.

Ще одна причина такої помилки - незнання власних здібностей та інтересів. Неможливо сказати, чи сподобається робота та чи буде вона добре виходити, не спробувавши себе в чомусь подібному. Звичайно, далеко не всі роботи вдасться спробувати на особистому досвіді, попередньо не одержавши відповідну освіту. Але в таких випадках можна судити про схильність до них за непрямими ознаками: інтерес до конкретної сфери, бажання активно одержувати інформацію про діяльність таких фахівців, легкість осмислювання та запам'ятовування цих відомостей.

8. Прислухатися до думки людей, не компетентних у питаннях вибору професії.

Так вже сталося, що давати поради, у тому числі й щодо питання «ким бути», дуже люблять багато наших співвітчизників. Проте обґрунтовано порекомендувати щось у такій серйозній сфері, як професійне самовизначення, можна тільки за умови збігу декількох моментів.

А саме: знання специфіки тих професій, про які йде мова, а також ситуації на ринку праці; знання індивідуально-психологічних особливостей того, хто робить вибір; розуміння суті психологічних проблем, які виникають на різних етапах професійного самовизначення.

Зрозуміло, що обґрунтовано міркувати про це може або спеціально підготовлений професіонал (психолог, працівник служби зайнятості), або той, хто дуже добре знає вас і знає з власного досвіду про певну групу професій.

 

https://www.youtube.com/watch?v=aBQ4Q2Aavy0

 

ПОМИЛКИ ПРИ ВИБОРІ ПРОФЕСІЇ ---

https://zap.dcz.gov.ua/publikaciya/yak-ne-pomylytys-z-vyborom-profesiyi

 

https://nus.org.ua/articles/nenudni-zymovi-kanikuly-porady-psyhologiv-ta-dobirka-tsikavyh-resursiv/

В часи канікул і тим паче свят, дорослі та діти часто вибираються на прогулянки до торгових центрів, ярмарків, парків - загалом дуже людяних та голосних місць

 

Тому я вирішила нагадати вам правила поведінки, яких варто дотримуватись дитині у громадських місцях, щоб залишатися в безпеці:

 

1. Дорослим варто написати на окремому папірці номер телефону когось з батьків чи рідних і прізвище та ім’я дитини. Сховайте його у верхній одяг дитини на випадок екстреної ситуації.

 

2. Якщо дитина має власний мобільний телефон, то перед виходом з дому завжди треба  перевіряти, чи він заряджений та чи є достатня кількість грошей для дзвінків.

 

3. Поставте в смартфоні дитини номер когось з батьків на швидкий набір чи екстрений дзвінок.

 

4. Нагадайте дітям, що ні в якому разі не можна підіймати на вулиці, у під'їзді, в магазині - будь-якому місці за межами дому будь-що з землі: цукерки, маленькі іграшки, різнокольорові предмети, мобільні телефони, адже в них може ховатись вибухівка.

 

5. Якщо на вулиці дитину кличе незнайома їй людина, то вона має повідомити про це батьків чи дорослих, з якими вона знаходиться і вказати на незнайомця.

 

6. Якщо дитина загубилась у натовпі, то важливо стати на безпечну височину та кликати батьків чи дорослих, з якими вона була, на ім’я та прізвище. Звичайно, якщо є власний мобільний телефон, то важливо зателефонувати комусь з батьків. Якщо немає зв’язку з дорослими, то набрати 102 та пояснити, що трапилось.

 

7. Якщо незнайома людина взяла дитину за руку і намагається кудись відвести, то важливо привернути увагу до себе інших людей, наприклад, голосним криком, що вона не знає цю людину.

 

Ми дуже сподіваємось, що вашим дітям ніколи не знадобляться ці рекомендації, але водночас щиро закликаємо вас подбати про те, щоб у них було розуміння того, як їм діяти в подібних ситуаціях ☝

10 грудня міжнародна спільнота відзначає День прав людини (Human Rights Day). Саме у цей день в 1948 році Генеральна Асамблея ООН прийняла Загальну декларацію прав людини - перший універсальний міжнародний акт з прав людини. Загальна декларація прав людини є видатним документом в історії людства. Цим документом закріплено, що права людини – невід’ємний елемент людської особистості і людського буття. У Загальній декларації прав людини задекларовано наступні принципи: рівність людей: усі люди народжуються вільними та рівними в правах, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії тощо; право кожного на життя, свободу та особисту недоторканість; заборона рабства и торгівлі людьми; заборона катувань або жорстокого поводження; право кожного на правосуб’єктність; рівність усіх перед законом; право на звернення до суду; заборона самовільних арештів; презумпція невинності та заборона зворотної сили карного закону; право на свободу пересувань та вибір місця мешкання; право на громадянство; право на шлюб; право володіти майном; право на свободу переконань; право на мирні збори; право на участь в управлінні громадськими та державними справами; право на працю тощо.

 

https://naurok.com.ua/prezentaciya-prava-ta-obov-yazki-ditey-106071.html

https://naurok.com.ua/prezentaciya-vzaemni-prava-ta-obov-yazki-batkiv-i-ditey-150446.html

https://www.youtube.com/watch?v=BWUxZk-hqq0

https://www.youtube.com/watch?v=_jzxNQZyhCg

 

Щороку 3 грудня разом із світовою спільнотою Україна відзначає день людей з інвалідністю.

Міжнародний день людей із інвалідністю не є святом, а покликаний привернути увагу до проблем цих людей, захисту їхніх прав, гідності і благополуччя, акцентує увагу суспільства на перевагах, які воно отримує від участі людей з інвалідністю у політичному, соціальному, економічному і культурному житті. Цей день є нагадуванням людству про його обов’язок виявляти турботу і милосердя до найбільш незахищеної частини суспільства – людей із інвалідністю.

 

Україна, як і всі цивілізовані країни з високою культурою людських відносин, до таких людей ставиться, як до людей з особливими потребами, які потребують додаткової уваги суспільства. Такі люди не називають себе інвалідами, вони не вимагають до себе жалю, для них важливе лише елементарне – можливість жити. Бути в суспільстві, самореалізуватися, мати доступ до гідної освіти і робочих місць.

https://www.youtube.com/watch?v=H_MnaPeoYEU

 

https://youtu.be/CVhuv2WEuwg

https://youtu.be/O7wbStHS98Q

https://youtu.be/KEz9AKocjY0

https://youtu.be/C69sjnsm7NQ

https://youtu.be/uB9A1pMGO2g

https://youtu.be/Dg2QPrL2KhU

https://youtu.be/RSLR3yEDxCA

https://youtu.be/nyaR-XXRNr0

https://youtu.be/0XLkXAoXGZQ

 

Мультик --- https://www.youtube.com/watch?v=S_Q0ByWT8lg

                      Бережи одяг, доки новий, а  здоров'я — доки молодий.                                                                                            

 

 Їй усього сімнадцять років,

Йому було б двадцять чотири.

 Але для них життя – це спокій …

 Це спокій власної квартири.

У них тепер немає долі,

Життя їх – хроніка часів.

 СНІД доїдає їх поволі.

 Їм залишилось кілька днів.

Але не смерть лякає пару,

Болюча вічная розлука,

Що через цю хворобу-скнару,

Зв'язала їх коханню руки! 

Дмитро Дичек «Зупиніть СНІД»

https://www.youtube.com/watch?v=1eOXssmxmmg

 

„1 грудня - Всесвітній день боротьби зі СНІДом". Воно присвячене проблемі профілактики ВІЛ/СНІДу і не тільки. СНІД – одна з найважливіших і трагічних проблем, що виникли перед людством наприкінці XX сторіччя. Та головна проблема навіть не в тому, що Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) офіційно зареєструвала понад 40 мільйонів ВІЛ-інфікованих та 16 мільйонів померлих. Ми вже звикли, що 1 грудня – Всесвітній день боротьби зі СНІДом. Проблема в тому, що ми, як і багато років тому, не хочемо всерйоз сприймати факт, що живемо в світі, в якому існує вірус імунодефіциту людини, і повірити, що проблема СНІДу і його наслідків безпосередньо стосується кожного. Всесвітній день боротьби зі СНІДом уперше відзначався 1 грудня 1988 року з ініціативи Всесвітньої організації охорони здоров’я, після того, як на зустрічі міністрів охорони здоров’я всіх країн пролунав заклик до соціальної терпимості та розширення обміну інформацією щодо ВІЛ/СНІДу.

З того часу вся світова спільнота відзначає Всесвітній день боротьби зі СНІДом. Цього дня людство згадує про те, яку серйозну загрозу для життя людей несе ця глобальна проблема.

Символом боротьби зі СНІДОМ є червона стрічка, жодна акція в вдй області не обходиться зараз без неї. Ця стрічка як символ розуміння СНІДУ була задумана весною 1991 року.

Вірус імунодефіциту був офіційно відкритий 5 червня 1981 року в Центрі контролю захворювань Сполучених Штатів Америки. Синдром набутого імунодефіциту в останні десятиліття поширюється зі швидкістю епідемії.

https://docs.google.com/presentation/d/1r0SaezzkZRACh_zC7p0ousOiQ65r3RsP/edit?usp=sharing&ouid=112888999478723028504&rtpof=true&sd=true

 

 

 

8 міфів про ВІЛ/СНІД --- https://www.bbc.com/ukrainian/features-46399243

https://www.youtube.com/watch?v=8LPp_1YcedM

 

 

https://www.youtube.com/watch?v=n1qlPfeLIbQ

Насильство — це не лише коли людину б’ють чи ґвалтують. Це і позбавлення житла, їжі, заборона працювати, образи, шантаж, небажані дотики до тіла. Насильство не є нормою і не може толеруватися за жодних умов.

У партнерстві з ООН Жінки в Україні, в рамках кампанії «16 днів активізму проти ґендерно зумовленого насильства» ми підготували поради, як розпізнати насильство та як йому протистояти.

«Ми різні - в цьому наше багатство. Ми разом - в цьому наша сила»

                                                                             Привчи свій розум до сумніву, а                                                                                        серце до терпимості!

(Георг Ліхтенберг,

 німецький учений і публіцист)

https://docs.google.com/presentation/d/1EROj88ZTs1kwRcPM1Hn5A_VXRmWLSlGE/edit?usp=share_link&ouid=115092908382018434802&rtpof=true&sd=true

 

 Поняття толерантності вперше зустрічається у 18 столітті. У своєму “Трактаті  про віротерпимість” відомий французький філософ  Вольтер писав, що “безумством є переконання, що всі   люди мають однаково думати про певні предмети”.

 Розуміння  толерантності не однакове в різних культурах, тому що залежить від історичного досвіду народів. У англійців толерантність розуміється як готовність і здатність без протесту стримати особистість, у французів – як певна свобода іншого, його думок, поведінки, політичних та релігійних поглядів. У китайській мові бути толерантним означає дозволяти великодушність по відношенню до інших. В арабському світі толерантність – прощення, терпимість, співчуття іншому, а  в персидському – ще й готовність до примирення.

             Зараз толерантність розуміється як повага  і визнання рівності, відмова від домінування та насилля, визнання прав інших на свої думки та погляди. Отже, толерантність, перш за все, має на меті прийняття інших такими, якими вони є, і взаємодію з ними на основі згоди.

 Здатність поводити себе толерантно може стати особистісною рисою, а відтак – забезпечити успіх у спілкуванні. Толерантні люди більше  знають  про свої недоліки та переваги. Вони критично ставляться до себе і не прагнуть у своїх бідах звинуватити інших. Вони не перекладають відповідальність на інших. Толерантна людина не ділить світ на два кольори – чорний та білий. Вона не акцентує на розбіжностях  між “своїми” та “чужими”, а тому готова вислухати та розуміти інші точки зору.

               Почуття гумору і здатність посміятися над своїми слабкими сторонами – особлива риса толерантної людини. У того, хто здатний до цього, менша потреба  домінувати  та зверхньо ставитися до інших.

              Отже, толерантна особистість знає і правильно оцінює себе. Її добре ставлення до себе співіснує з позитивним та доброзичливим ставленням до інших.

 

Французький філософ – просвітитель XVIII ст. Вольтер казав: « Ваші ідеї мені глибоко огидні, але я віддам життя за право їх виголошувати!».
Погодьтеся, що досить важливо терпимо, з розумінням, толерантно ставитися до поглядів, переконань, думок, традицій інших людей.

Останнім часом стало модним говорити про толерантність. Для нашої свідомості поняття «толерантність» незвичне. Нам ближче наше слово «терпимість».
Толерантність ( від лат. tolerance) – терпіння, прийняття іншої людини такою, якою  вона є, зі всіма її достоїнствами і недоліками. Толерантність – це поступливість, це активна позиція, викликана визнанням прав і свобод людства.
Толерантність людей є найважливішою умовою миру і злагоди в сім’ї, колективі та суспільстві.

Притча про аксакала

         Помирає в одному поселенні старий аксакал. Прийшли до нього люди попрощатися, та й говорять: «Скажи нам, мудрий старий, як вдалося тобі створити такий порядок у сім'ї, що усі сини й невістки, дочки й зяті жили разом у мирі й злагоді». Не може вже говорити старий – подають йому папір і олівець, і він довго пише. І коли випадає з рук вмираючого аркуш, дуже здивувалися усі – там 100 разів було написане одне слово. Не здогадуєтесь яке? 100 разів було написане слово – ТЕРПИМІСТЬ!

        «Людина може обійтись без багатьох речей, але не без іншої людини»,- сказав один учений. Навіть на самоті вона подумки звертається до інших людей. Наприклад, коли приміряєш новий одяг або робиш зачіску, думаєш, що скажуть твої друзі, чи не вважатимуть тебе відсталим або занадто «крутим». Попри все людські стосунки нерідко спричиняють проблеми: непорозуміння, суперечки, конфлікти. Щоб запобігти цьому, треба навчитися ладнати з різними людьми. 

          Толерантність – це мистецтво жити в світі несхожих людей та ідей.

          Толерантність – це терпимість до думок, поведінки та поглядів інших.

 

Ми різні – в цьому наше багатство !!!

18 жовтня – Європейський день боротьби з торгівлею людьми

     18 жовтня  - день, який оголошений Європейським днем боротьби з торгівлею людьми. Саме цей День був започаткований 18 жовтня 2007 року Європейським парламентом як день консолідації діяльності з підвищення рівня обізнаності щодо феномену торгівлі людьми, особливо жінками та дітьми, небайдужості громадськості до цього явища та візуалізації проблеми на глобальному рівні.

    Будь-яка особа може постраждати від торгівлі людьми, незалежно від віку, статі, освіти чи соціального статусу. Жінки та чоловіки стають жертвами сексуальної та трудової експлуатації. Дітей змушують красти, жебракувати, використовують для  проституції, навіть з метою вилучення органів.

     Для злочинців – це величезні гроші, а для людей - страждання, зруйновані сім’ї, втрачене здоров’я і навіть життя…

     За неофіційними даними у світі близько 4 млн.осіб щороку переправляються через кордони держав для використання в підневільній праці.

     У Кримінальному кодексі України покарання за торгівлю людьми передбачено статтею 149, яка визначає ці злочинні дії як вербування, переміщення, переховування, передачу або одержання людини, вчинені з метою експлуатації, з використанням обману, шантажу чи уразливого стану особи.

    Існує чимало різноманітних видів експлуатації: усиновлення (удочеріння) у комерційних цілях, використання в порнобізнесі, використання у військових конфліктах, залучення до злочинної діяльності, трансплантація чи насильницьке донорство, примус до заняття проституцією, рабство і ситуації, подібні до рабства, примусова праця, залучення в боргову кабалу.  Якщо Ви або Ваші знайомі вирішили поїхати за кордон:

- перевірте запропонований контракт на працевлаштування або навчання за кордоном у спеціаліста;

- зробіть декілька фотокопій паспорту, візи та інших документів, пов’язаних із поїздкою, для Вас та Ваших близьких;

- підтримуйте постійний зв’язок з родичами під час перебування за кордоном;

- довіряйте документи лише уповноваженим особам (працівникам прикордонних служб, поліції тощо), ні в якому разі не залишайте свій паспорт у якості застави або «для реєстрації».

  За оціночними даними Представництва МОМ в Україні за час незалежності 230 тис. українців постраждали від торгівлі людьми. Українці потрапляють в тенета цього злочину не лише в Україні, але й у Польщі, інших країнах Європи, Туреччині, США, країнах Центральної Азії та Близького Сходу. Тому, щоб українцям безпечно подорожувати, працювати, навчатися треба додержуватися необхідних правил безпеки.

 

КОЖЕН ПОСТРАЖДАЛИЙ МАЄ ПРАВО НА ДОПОМОГУ!

 

Пам’ятайте: стати жертвою торгівлі людьми може кожен, незалежно від статі, віку, рівня освіти чи кваліфікації!

Тому лише об’єднавши зусилля ми зможемо подолати проблему торгівлі людьми у суспільстві!

 

      Людина - не товар! Цінність людського життя - не предмет торгівлі!

 https://docs.google.com/presentation/d/1WzSSiIfR51WVCkfJJDwHX22dPETUWj5F/edit?usp=sharing&ouid=112888999478723028504&rtpof=true&sd=true

 

 

 

КІБЕРБУЛІНГ ЯК ОДИН З ВИДІВ НАСИЛЛЯ

Віртуальний світ, як і реальний, несе низку ризиків для дітей. Чи не найнебезпечнішим є кібербулінг. Слово «булінг» відоме здавна й означає утиск, дискримінацію, цькування та інші види жорстокого ставлення однієї дитини або групи дітей до іншої. Про «кібербулінг» заговорили з популярністю соцмереж у ХХІ сторіччі. Кібербулінгом можна назвати рукотворну агресію, розповсюджувану через новітні інформаційно-комунікаційні засоби з метою нашкодити або принизити людину. Кібербулери замість підніжок пишуть агресивні SMS, замість стусанів — надсилають повідомлення з погрозами у  соцмережі, замість насмішок — розповсюджують конфіденційні дані про однолітків та створюють фальшиві профілі.

 Віртуального хулігана майже неможливо покарати, неможливо поскаржитися на нього класному керівникові чи директору. Світ, у якому діють кібербулери, начебто не є реальним, але шкода, яку вони можуть завдати, — цілком реальна. Якщо реальний булінг — хоч яку жахливу форму він має — закінчується, коли дитина повертається додому, то від кібербулінгу важко сховатися будь-де.

Подолати явище кібербулінгу в принципі неможливо. Контролювати віртуальне середовище, в якому «живе» дитина, також украй важко. Але є певні стратегії профілактики кібербулінгу, які допомагають захистити дитину.

ПОРАДИ БАТЬКАМ,

ЩОБИ ЗМЕНШИТИ РИЗИК КІБЕРБУЛІНГУ ДЛЯ СВОЄЇ ДИТИНИ:

1.                Оволодівайте новими знаннями. Щоб не залишати дитину наодинці з віртуальною реальністю, батьки мають самі опановувати Інтернет, навчатися користуватися планшетом або смартфоном тощо.

2.                Будьте уважними до дитини. Уважно вислуховуйте дитину щодо її вражень від Інтернет-середовища звертайте увагу на тривожні ознаки після користування Інтернетом, які можуть вказувати на те, що дитина стала жертвою (засмучена чимось, відмовляється спілкуватися тощо).

3.                 Підтримуйте довірливі взаємини з дитиною.  Доступно розкажіть дитині про кібербулінг, поясніть свою мотивацію: ви піклуєтеся, а не намагаєтеся контролювати приватне життя. Наголосіть, що якщо дитині надходять образливі листи, повідомлення або виникають інші проблеми в Інтернеті, вона може розраховувати на допомогу батьків. Не потрібно погрожувати покаранням за відвідування небажаних сайтів — ліпше пояснити загрозу, яку несуть ці сайти.

4.                 Здійснюйте обмежений контроль. Можна відстежувати події он-лайн-життя дитини через соцмережі, спостерігати час від часу за реакціями дитини, коли вона в Інтернеті, щоб запобігти комп’ютерній залежності, регламентуйте час користування Інтернетом, адже діти часто втрачають відчуття часу он-лайн. Вагомим фактором впливу на дітей є позитивний приклад батьків: якщо вони самі просиджують години за розвагами в Інтернеті, забороняючи натомість дитині, вплив їхніх виховних заходів буде суттєво низький.

5.                 Застосовуйте технічні засоби безпеки для захисту від інформаційних загроз. Навчіть дитину користуватися спеціальними безпечними пошуковими системами. Можна використовувати програми-фільтри батьківського контролю, які відкривають доступ тільки до обмеженого переліку безпечних сайтів для дітей та блокують шкідливі сайти з недитячим.

6.                 Формуйте комунікативну культуру. Роз’ясніть дитині, яка її власна поведінка буде вважатися нормальною, а яка небезпечною чи безвідповідальною. Зауважте, що спілкування в Інтернеті, як і в реальному житті, має бути відповідальним: воно може мати певні наслідки і для самої дитини, і для людей, з якими вона спілкується в Інтернеті. Але не варто створювати вигадані образи, негативно реагувати на кожне повідомлення провокативного характеру.

ЯК БАТЬКАМ ПСИХОЛОГІЧНО ДОПОМОГТИ ДИТИНІ, ЯКА ОПИНИЛАСЬ У СИТУАЦІЇ КІБЕРБУЛІНГУ?

1.     Зберігайте спокій і впевненість, що проблему можна вирішити спільними зусиллями.

2.     Не намагайтеся знецінити хвилювання дитини («що це за проблема?», «не переймайся, минеться» тощо). Підтримайте дитину емоційно і запевніть, що разом ви все подолаєте.

3.     Не забороняйте гаджети, соцмережі тощо. Часто це найперше, що спадає на думку батькам («нема Інтернету – нема проблеми»). Але можна домовитися з дитиною про те, щоб тимчасово не заходити в соцмережі, щоб додатково не засмучуватися.

4.     Батьки можуть допомогти й підказати, як можна переключитися, відволіктися, розслабитися, заспокоїтися, мобілізуватися. Це можуть бути і фізичні навантаження, які здатні «спалювати» емоції.

5.     Якщо емоції дуже сильні, і звичайних побутових способів боротьби з ними не вистачає, консультуйтеся із психологами. Психологічна підтримка важлива у випадку будь-якого з видів кібербулінгу, але є й такі види кібербулінгу, де лише саморегуляцією не обійтися.

Зауважте! Інтернет має розважати і розвивати, а не загрожувати. Не будьте байдужими, якщо у ваших дітей виникають проблеми в он-лайні. Але  не потрібно карати дитину, коли вона довірилась і розповіла про те, що стала жертвою кібербулінгу Дитина вже постраждала, і якщо батьки її не підтримають, наступного разу вона може не звернутися по допомогу.

Міністерство цифрової трансформації у партнерстві з ЮНІСЕФ розробило освітній серіал про кібербулінг для підлітків https://osvita.diia.gov.ua/courses/cyberbullying/seria-1-so-take-kiberbuling

Три мультфільми для розмови з дітьми про небезпеки в он-лайні

 

http://knowledge.org.ua/uk/tri-multfilmi-dlja-rozmovi-z-ditmi-pro-nebezpeki-v-оnlajni

 

Відео уроки для батьків «Батьківство в епоху цифрових технологій»

 

https://www.coe.int/uk/web/kyiv/-/video-tutorials-parenting-in-the-digital-age-

 

 

 

 

 

 

https://docs.google.com/presentation/d/1wCKwzRKL5d-7vP3phdCA9JQbVH38fnmv/edit?usp=sharing&ouid=112888999478723028504&rtpof=true&sd=true

 Булінг (bullying, від анг. Bully – хуліган, забіяка) – це агресивна і вкрай неприємна свідома поведінка однієї дитини або групи дітей стосовно іншої дитини, що супроводжується регулярним фізичним і психологічним тиском.

Види булінгу:

- фізичний: штовхання, підніжки, зачіпання, бійки, стусани, ляпаси, «сканування» тіла, нанесення тілесних ушкоджень;

- економічний: крадіжки, пошкодження чи знищення одягу та інших особистих речей, вимагання грошей;

- психологічний: принизливі погляди, жести, образливі рухи тіла, міміка обличчя, поширення образливих чуток, ізоляція, ігнорування, погрози, жарти, маніпуляції, шантаж;

- сексуальний: принизливі погляди, жести, образливі рухи тіла, прізвиська та образи сексуального характеру, знімання у переодягальнях, поширення образливих чуток, сексуальні погрози, жарти;

- кібербулінг: приниження за допомогою мобільних телефонів, інтернету, інших електронних пристроїв.

Чому діти стають жертвами булінгу

Психологи визначають декілька основних причин:

· Занижена самооцінка. Навіть якщо дитина виявляє її через нарцисизм, надмірну відкритість, зверхність.

· Домашня атмосфера. Дуже часто жертвами булінгу стають діти, яких вдома принижують, знецінюють, ображають. Або є родини, де дитину звикли жаліти - нещасна, хвора, росте без батька...Школа і садок — каталізатор домашніх проблем. Тож, якщо дитина звикла отримати більше уваги до себе, поблажливість батьків, коли вона бідна й нещасна, то вона буде створювати навколо себе таку ж атмосферу і в школі.

· Атмосфера в класі. Бувають колективи, створені самостійно або руками вчителя, в яких є дитина-агресор. Вона свідомо шукає слабшого, використовує його як грушу для биття, вирівнюючи свій психологічний стан.

 

Рекомендації учням щодо уникнення булінгу

· Уникай агресора та перебувай у товаристві друзів. Не заходь у туалет, якщо булер знаходиться там, не ходи в роздягальню, коли немає нікого поруч. Постійно перебувай у товаристві приятеля, щоб не залишатися наодинці з недругом. Перебувай в оточенні приятелів у коридорах або перерві – скрізь, де можна зустріти булера, по дорозі додому, у транспорті. Запропонуй теж саме своєму другу.

· Стримуй гнів. Розхвилюватись у зв'язку зі знущанням природно, але саме цього й домагається булер. Це дає йому змогу відчувати себе сильнішим. Намагайся не реагувати плачем, не червоній і не переймайся. Це вимагає значної кількості тренувань, але це корисна навичка дати відсіч агресору. Іноді корисно практикувати стратегію приведення себе в повну рівновагу, наприклад, рахувати до десяти, записувати свій гнів на аркуші паперу, робити глибокий вдих або просто йти. іноді треба навчити незмінний вираз обличчя, поки ти не позбудешся небезпеки.

· Дій хоробро, іди та ігноруй агресора. Твердо і чітко скажи йому, щоб він припинив, а потім розвернутися і піти. намагайся ігнорувати образливі зауваження, наприклад, демонструй байдужість чи вдавай, що ти захоплений бесідою по мобільному телефону. Ігноруючи булера, ти показуєш, що він тобі байдужий.

· Зрештою він, мабуть, стомиться діставати тебе. Усунь провокаційні чинники. Якщо булер вимагає від тебе грошей на обід, принось обід із собою, кажи, що батьки не дають тобі грошей. Якщо він намагається відібрати твій музичний плеєр, айфон, планшет – не бере його в школу.

· Розкажи дорослим про знущання. Учителі, психолог, соціальний педагог, класний керівник, директор школи, батьки допоможуть припинити знущання, а в разі її систематичного характеру – звернуться до компетентних органів захисту прав дитини.

· Поговори з кимось, кому ти довіряєш: із працівниками школи, братом, сестрою або другом.вони можуть запропонувати деякі корисні поради та виправити ситуацію, також це допоможе тобі відчути себе менш самотнім.

https://www.youtube.com/watch?v=espwzDTLVkE

https://www.youtube.com/watch?v=57Vaukej48M